ВПЛИВ КОРТИЗОЛУ НА МЕХАНІЗМ АДАПТАЦІЇ ПРИ БЛАСТОЦИСТОЗІ

Анотація

Актуальність. Одним із способів оцінки стану адаптивних можливостей організму є дослідження вмісту кортизолу у крові, оскільки відомо, що зміна концентрації гормонів у крові, яка призводить до перебудови міжендокринних взаємовідносин, є однією з важливих ланок складної системи регуляції. Високий рівень кортизолу пригнічує імунну відповідь і порушує захисний бар'єр кишківника, роблячи організм вразливішим до Blastocystis spp. Дослідження показують, що стресові стани та підвищення рівня гормонів кори надниркових залоз експоненційно збільшують кількість цист Blastocystis spp. у випорожненнях, посилюючи окислювальний стрес. Зниження локального захисту дозволяє бластоцистам активніше проникати в епітелій, посилюючи запалення та транслокацію мікрофлори. Тривала боротьба з паразитом на тлі підвищеного кортизолу призводить до виснаження адаптаційного потенціалу. У зв’язку з цим вивчення відновлення адаптаційних можливостей організму та вирішення проблеми індивідуалізації лікування залежно від зниження резерву компенсаторних механізмів організму хворих, особливо при підвищенні рівня кортизолу, є актуальним для оптимізації діагностично-лікувальної тактики та покращення прогнозу пацієнтів з бластоцистозом.

Метою роботи було дослідити вплив кортизолу на стан механізмів адаптації та визначити ефективність лікування хворих на бластоцистоз з використанням попередньо розроблених алгоритмів прогнозування ефективності терапії.

Матеріали та методи. Обстежено 312 хворих на бластоцистоз, які отримували лікування методом сліпого дослідження із застосуванням одного з препаратів, а саме: ко-тримаксозолу, секнідазолу та ніфурателу, з використанням прогностичного підходу. Попередньо було розроблено алгоритми прогнозування ефективності лікування пацієнтів для кожного із зазначених препаратів. При цьому прогнозували два види ефективності: високу та задовільну. Критерієм ефективності терапії був ступінь регресії клінічних проявів хвороби, який для високої ефективності лікування становив ≥ 31%, а для задовільної – ≤ 30%. Ступінь вираженості стресового стану визначався за величиною коефіцієнта напруги, що відображає співвідношення процентних значень кортизолу та інсуліну. Розробка прогностичних алгоритмів здійснювалася за допомогою неоднорідної послідовної процедури Вальда-Генкіна.

Результати. Встановлено, що при застосуванні «сліпого» методу призначення одного з препаратів високий лікувальний ефект було досягнуто у 168 (54%) хворих, а задовільний – у 144 (46%). При аналізі ймовірної переваги заміни конкретного препарату на інші було встановлено, що при неефективності використання ко-тримаксозолу більш переважним є призначення секнідазолу, оскільки в цьому випадку сприятливий прогноз (високий ефект) встановлено у 75 % випадків, а при використанні ніфурателу – у 3 рази менше (25%). Слід зазначити, що в даній ситуації не зафіксовано жодного випадку (0%), коли результати прогнозування були сприятливими як для ніфурателу, так і для секнідазолу.

Аналіз значень коефіцієнта напруги показав, що нормальне або незначне підвищення (≤ 3,0 у. о.) було характерним для хворих із передбачуваним високим ефектом, оскільки воно виявлялося у 41,1% хворих цієї групи і в 3,6 рази менше (у 11,1%; р˂0,001) в альтернативній групі. Що стосується значного збільшення цього показника (˃5,1 у. о.), то воно в 2,7 рази частіше (р˂0,001) виявлялося в групі з передбачуваним задовільним ефектом.

Отримані результати свідчать, що так зване явище «резистентності» до терапії у хворих на бластоцистоз розвивається на тлі зниження резерву адаптаційних можливостей організму.

Висновки. Встановлено, що при бластоцистозі спостерігаються різні типи змін у гормональній регуляції внаслідок зміни співвідношення кортизолу та інсуліну. «Вибір» типу реакції визначався тяжкістю захворювання, особливостями адаптаційно-пристосувальних процесів організму та його індивідуальними здібностями. Застосування алгоритмів прогнозування ефективності терапії бластоцистозу з використанням ко-тримаксозолу, секнідазолу та ніфурателу дозволило підвищити передбачувану ефективність лікування хворих на 37,3% і довести її загалом до 91,3%. Доведено, що явище «резистентності» до терапії у хворих на бластоцистоз розвивається на тлі значного зниження резерву адаптаційних механізмів організму хворих, особливо при підвищенні рівня кортизолу в плазмі крові ≥ 501 нмоль/л та коефіцієнта напруги ≥ 5,1 у. о.