ПСИХОВЕГЕТАТИВНІ ПОРУШЕННЯ ТА ВАРІАБЕЛЬНІСТЬ СЕРЦЕВОГО РИТМУ У ЧОЛОВІКІВ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ І ТИРЕОЇДНОЮ ДИСФУНКЦІЄЮ В УМОВАХ КОМОРБІДНОСТІ

Анотація

Незважаючи на активне вивчення автономної дисфункції при цукровому діабеті 2 типу та захворюваннях щитовидної залози, недостатньо даних про взаємозв'язок варіабельності серцевого ритму та психоемоційного стану у чоловіків з мультикоморбідною патологією, що включає хронічний гастрит та кардіогепатобіліарні порушення.

Мета дослідження. Оцінити особливості автономної регуляції та психоемоційного стану у чоловіків з цукровим діабетом 2 типу та тиреоїдною дисфункцією залежно від структури коморбідної соматичної патології на тлі хронічного гастриту.

Матеріали та методи. До дослідження включено 106 чоловіків віком 35-50 років з верифікованим хронічним гастритом у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу, гіпо- або гіпертиреозом та різним ступенем гепатобіліарної та серцево-судинної коморбідності. Варіабельність серцевого ритму оцінювали за показниками SDNN, RMSSD та LF/HF із використанням програмного забезпечення Kubios HRV Premium. Психоемоційний стан визначали за допомогою валідизованих шкал HADS, BDI-II та DASS-21. Статистичний аналіз проводили методом однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) із post hoc тестом Тьюкі; відмінності вважали статистично значущими при p<0,05. Нерівномірність чисельності клінічних груп враховувалася під час аналізу.

Результати.  У чоловіків із цукровим діабетом 2 типу у поєднанні з хронічним гастритом та кардіогепатобіліарною патологією виявлено найбільш несприятливий психовегетативний профіль. У цій групі відзначалося виражене зниження показників варіабельності серцевого ритму (SDNN ≈ 32 мс, RMSSD ≈ 15 мс, LF/HF > 4; p < 0,001) у поєднанні з підвищенням індексу LF/HF (> 4; p < 0,001), що може свідчити про автономний дисбаланс. Показники депресії за шкалою BDI-II відповідали клінічно значущому рівню та супроводжувалися великим розміром ефекту (d ≥ 1,0).  При гіпертиреозі встановлено помірне зниження показників SDNN і RMSSD (37 мс і 24 мс відповідно), що свідчило про загальне пригнічення автономної регуляції. У психоемоційному профілі у пацієнтів цієї групи переважали депресивні прояви. При гіпертиреозі відзначалася виражена симпатична активація з підвищенням індексу LF/HF до 3,7 на тлі зниження RMSSD до 20 мс. Психоемоційний профіль характеризувався підвищеними рівнями тривожності та стресу.

Висновки. Цукровий діабет 2 типу та тиреоїдна дисфункція у чоловіків у поєднанні зі зростанням коморбідного навантаження асоціювалися зі зниженням показників автономної регуляції та більш вираженими психоемоційними змінами. Найнижчі показники автономної регуляції та найвищі значення психоемоційних порушень спостерігалися у пацієнтів із поєднанням цукрового діабету 2 типу, кардіогепатобіліарної патології та хронічного гастриту. Отримані дані свідчать про потенційну корисність комплексної оцінки варіабельності серцевого ритму та психометричних показників для покращення стратифікації ризиків у пацієнтів з ендокринною патологією.