МОЖЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ІНСУЛІНОРЕЗИСТЕНТНОСТІ ТА РІВНІВ ПРОЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ
DOI:
https://doi.org/10.21856/j-PEP.2022.1.05Ключові слова:
цукровий діабет 2 типу, інтерлейкін-6, С-реактивний білок, емпагліфлозинАнотація
Метою проведеної роботи було вивчення впливу емпагліфлозину на показники інсулінорезистентності, лептину та рівні прозапальних цитокінів у хворих на цукровий діабет 2-го типу.
Матеріали та методи. Проведено обстеження 100 пацієнтів із ЦД2 типу з нормальною, надлишковою масою тіла та ожирінням різного ступеня. Знято антропометричні показники. Визначено рівні лептину, ІЛ-6, СРБ в сироватці крові розраховано індекс HOMA-IR.
Результати. Інсулінорезистентність у всіх групах хворих асоціювалась із абдомінальним типом ожиріння, гіперлептинемією ((r = 0,505, р < 0,05), (r = 0,846, р < 0,05), (r = 0,886, р < 0,05), (r = 0,736, р < 0,05) у пацієнтів І-ІV групи. У хворих всіх обстежених груп встановлено істотне підвищення рівня IЛ-6, в порівнянні з групою контролю (р < 0,05), проте рівень IЛ-6 у пацієнтів II,ІІІ та IV груп був достовірно вищим, ніж в І групі (р < 0,05), та групі контролю (р < 0,05) та зростав по мірі збільшення ваги. Аналогічно найвищі показники рівня СРБ були у пацієнтів IV групи, що вказує на високу прозапальну активність у групі хворих із ЦД 2 типу та ожирінням. Після проведеного 6-ти місячного курсу лікування у пацієнтів, які приймали емпагліфлозин, незалежно від ІМТ, достовірно знизились рівні як ІЛ-6 (p < 0,05), так і СРБ (p < 0,05). Також достовірно знизились рівні лептину (p < 0,05) та індексу HOMA-IR (p < 0,05) у пацієнтів із ожирінням.
Висновки. В результаті дослідження встановлено, що застосування емпагліфлозину 10 мг/д протягом 6 місяців мало достовірний вплив на антропометричні показники та маркери інсулінорезистентності (індекс Хома, лептин) у хворих на ЦД 2 типу та ожиріння. Виявлено достовірне зниження рівнів ІЛ-6 та СРБ під впливом емпагліфлозину, незалежно від ваги пацієнта.
Посилання
Townsend N, Wilson L, Bhatnagar P, et al. Eur Heart J 2016;37(42): 3232-3245.
Katsiki N, Mikhailidis DP, Banach M. Acta Pharmacologica Sinica 2018;39(7): 1176-1188. https://doi.org/10.1038/aps.2018.40.
Pérez-Pérez A, et al. Cytokine Growth Factor Rev 2017;35: 71-84.
Schernthaner G, Schernthaner-Reiter MH, Schernthaner GH. Clin Ther 2016;38(6): 1288-1298. https://doi.org/10.1016/j.clinthera.2016.04.037.
Choi KM, Lee J, et al. Diabetes Res Clin Pract 2004;64: 99-106.
Niskanen L, Laaksonen DE, Nyyssönen K, et al. Hypertension 2004;44: 859-865. https://doi.org/10.1161/01.HYP.0000146691.51307.84.
Mechanick JI, Zhao S, Garvey WT. Glob Heart 2018;13(2): 113-127. https://doi.org/10.1016/j.gheart.2017.10.003.
Didushko OM, Kobrynska OY, et al. Prensa Med Argent 2020;2: 003.
Rodrigues KF, Pietrani NT, Bosco AA, et al. Arch Endocrinol Metab 2017;61(5): 438-446. https://doi.org/10.1590/2359-3997000000254.
Tangvarasittichai S, Pongthaisong S, Tangvarasittichai O. Indian J Clin Biochem 2016;31(1): 68-74. https://doi.org/10.1007/s12291-015-0514-0.
Kravchun NO, Alkhamid MKh, Misiura KV, et al. Probl Endocrine Pathol 2021;75(1): 34-42. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2021.1.05.
Katsiki N, Mikhailidis DP, Banach M. Acta Pharmacol Sin 2018;39(7): 1176-1188. https://doi.org/10.1038/aps.2018.40.
Park SH, et al. Cardiovasc Diabetol 2020;19: 19. https://doi.org/10.1186/s12933-020-00997-7.
Hattori S. Diabetol Metab Syndr 2018;10: 93. https://doi.org/10.1186/s13098-018-0395-5.
Vallon V, Verma S. Ann Rev Physiol 2021;83(1): 503-528. https://doi.org/10.1146/annurev-physiol-031620-095920.

ISSN
ISSN 






