КОНЦЕНТРАЦІЯ ІРИСИНУ У ХВОРИХ З ОЖИРІННЯМ, ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ З РІЗНОЮ МАСОЮ ТІЛА

Анотація

Ірисин – це міокін, що виробляється в м’язах, жировій тканині, контролює енергетичний і вуглеводний гомеостаз та пов’язаний з несприятливим метаболічним профілем. Мета дослідження - встановити концентрацію ірисину у осіб з ожирінням та цукровим діабетом 2 типу з різною масою тіла, дослідити взаємовплив між цим міокіном та ІМТ, показниками вуглеводного обміну та інсулінорезистентності.

Матеріали та методи: обстежено 22 особи з ожирінням (вік: 51,31±5,42 років; ІМТ: 36,38±3,49 кг/м²) та 32 пацієнта з коморбідністю ожиріння та ЦД 2 типу (вік: 52,56±7,69 років, ІМТ: 36,51±3,75 кг/м²; HbA1c: 9,97±2,02%), 32 хворих на ЦД 2 типу з нормальною масою тіла (вік: 53,25±5,52 років; ІМТ: 23,1±2,41 кг/м²; HbA1c: 9,09±1,95%) та 22 людини контрольної групи (вік: 50,81±6,8 років; ІМТ: 22,73±1,85 кг/м²; HbA1c: 5,25±0,44%).

Сироваткову концентрацію ірисину визначали імуноферментним методом. Результати представлені як середнє ± стандартна похибка (m±SD). Застосовували методи варіаційної та описової статистики. Критерій t-Стьюдента використали для визначення достовірності відмінностей середніх величин. Проводили кореляційний аналіз з використанням коефіцієнту Пірсона та багатофакторний регресійний аналіз.

Результати: сироваткова концентрація ірисину підвищена у осіб з ожиріння (10,92±3,22 нг/мл) на 26,38%, знижена у пацієнтів з коморбідністю ожиріння та ЦД 2 типу (5,02±2,33 нг/мл) на 41,89%, і у хворих з ЦД 2 типу з нормальною масою тіла (5,47±2,64 нг/мл) на 36,68% в порівнянні з контрольною групою (8,64±0,65 нг/мл) (р<0,001). ІМТ впливає на концентрацію ірисину, як в групі осіб з ожирінням (r=0,57; р=0,001; R²=0,49), так і у пацієнтів з коморбідністю ожиріння та ЦД 2 типу (r=0,27; р=0,009; R²=0,43). На вміст ірисину мав вплив рівень глюкози в групі пацієнтів з коморбідністю ожиріння та ЦД 2 типу (r=-0,55; р=0,009; R²=0,59), та рівень глюкози, НbА1с (r=-0,52; р=0,03 та r=-0,39; р=0,001; R²=0,73) – у хворих на ЦД 2 типу з нормальною масою тіла. Вміст ірисину впливав на показники інсулінорезистентності: у осіб з ожирінням на вміст інсуліну (r=3,87; р<0,0001; R²=0,54) та індекс Caro (r=-0,2; р=0,004; R²=0,54); у пацієнтів з коморбідністю ожиріння та ЦД 2 типу - на концентрацію інсуліну (r=-6,53; р=0,00025; R²=0,56) та індекс НОМА-IR (r=-7,27; р=0,004; R²=0,75); у хворих на ЦД 2 типу з нормальною масою тіла - на вміст інсуліну (r=-4,94; р<0,0001; R²=0,6), НОМА-IR (r=-6,17; р<0,0001; R²=0,74) та індекс Caro (r=-0,46; р<0,0001; R²=0,42).

Висновки: ожиріння супроводжується підвищенням концентрації ірисину, що пов’язано з ІМТ. Надвага впливає на вміст ірисину за умов коморбідності ожиріння та ЦД 2 типу, проте сироватковий вміст цього міокіну знижується. При ЦД 2 типу без ожиріння рівень ірисину теж зменшується. Гіперглікемія може бути причиною зниження концентрації ірисину при ЦД 2 типу, як за умов коморбідності з ожирінням, так і при нормальній масі тіла. Ірисин пов’язаний з інсулінорезистентністю та може впливати на її показники, як при ожирінні, так і при ЦД 2 типу.