НУТРІЙЦІЙНІ ПРАКТИКИ ЯК ПРЕДИКТОР ФОРМУВАННЯ НАДЛИШКОВОЇ ВАГИ У ШКОЛЯРІВ СХІДНИХ ТА ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇН
DOI:
https://doi.org/10.21856/j-PEP.2021.1.10Ключові слова:
школярі, діти, харчування, освітні програми.Анотація
Передумови. Харчова поведінка школярів є підґрунтям практики харчування у подальшому житті та, у разі порушень, може виступати у якості пролонгованого фактору ризику формування хронічних захворювань дорослих. Мета дослідження – дослідити рутинні практики харчування українських дітей шкільного віку з різних місцевостей проживання. Матеріал та методи. В рамках науково-дослідної роботи ХНМУ «Розробити науково обгрунтовану технологію оцінки харчування, визначити проблеми харчування школярів України та впровадити освітні програми щодо профілактики неінфекційних захворювань, асоційованих з порушеннями харчування» в опитуванні взяли участь 1125 осіб, з яких 886 дітей шкільного віку (72.0% мешканці східних та 28% — мешканці західних регіонів, P < 0,001) і 239 дорослих (47,28 % мешканці східних та 52,72% — мешканці західних регіонів, P > 0,005). Діти були розподілені на три вікові групи: старші школярі (15–17 років, n = 184), середнього шкільного віку (10–14 років, n = 416) та молодшого шкільного віку (6–9 років, n = 286. Результати. Встановлено, що кількість українських дітей та дорослих, що регулярно снідають, менша за тих, хто регулярно обідає та/або вечеряє. Дорослі жителі західних регіонів схильні пропускати сніданок, тоді як мешканці сходу — вечерю. Біля 90% дітей та біля 80% дорослих незалежно від регіону проживання споживають їжу поміж основними її прийомами. 65% дітей витрачає кишенькові гроші на покупку смаколиків протягом дня, причому кількість таких дітей зростає з віком — від 45% молодших до 70% старших школярів. Обіди у їдальні купують лише чверть дітей, інші вживають бутерброди, випічку або сезонні фрукти. Висновки. Нутріційні практики дітей шкільного віку є предикторами формування надлишкової ваги у популяції. Освітні програми для школярів та їх батьків доцільно розпочинати з молодшого шкільного віку та фокусувати на заохоченні до регулярних сніданків та коректній організації проміжних прийомів їжі. Отримані дані можуть бути використані при створенні національних та регіональних соціальних програм.
Посилання
Lake AA, Mathers JC, Rugg-Gunn AJ, Adamson AJ. J Public Health (Bangkok) 2006; 28(1):10-16.
Scaglioni S, De Cosmi V, Ciappolino V, et al. Nutrients 2018; 10(6): 706. https://doi.org/10.3390/nu10060706.
van Ansem WJC, Schrijvers CTM, Rodenburg G, van de Mheen D. Int J Behav Nutr Phys Act 2014; 11: 113. https://doi.org/10.1186/s12966-014-0113-0.
Powell LM, Szczypka G, Chaloupka FJ. Arch Pediatr Adolesc Med 2010; 164: 794-802.
Kelly B, et al. Am J Public Health 2010; 100(9): 1730-1736. https://doi.org/10.2105/AJPH.2009.179267.
Whalen R, Harrold J, Child S, et al. Health Promot Int 2019; 34(2): 227-235. https://doi.org/10.1093/heapro/dax044.
Clark HR, Goyder E, Bissell P, et al. J Public Health (Bangkok) 2007; 29: 132-141.
Larson NI, Neumark-Sztainer D, Hannan PJ, Story M. J Am Diet Assoc 2007; 107: 1502-1510.
Metcalfe JJ, Fiese BH. Appetite 2018; 126: 195-200. https://doi.org/10.1016/j.appet.2018.03.021.
Totland TH, et al. Public Health Nutr 2013; 16(4): 673-682.
Leal DB, et al. Nutrients 2017; 9(10): 1098. https://doi.org/10.3390/nu9101098.
Bull CJ, Northstone K. Public Health Nutr 2016; 19(18): 3369-3377.
Demory-Luce D, Morales M, Nicklas T, et al. J Am Diet Assoc 2004; 104(11): 1684-1691.
Mayén AL, Marques-Vidal P, Paccaud F, et al. Am J Clin Nutr 2014; 100(6): 1520-1531. https://doi.org/10.3945/ajcn.114.089029.
Abdullah NF, Teo PS, Foo LH. Nutrients 2016; 8(9): 551. https://doi.org/10.3390/nu8090551.
Skala K, Chuang RJ, Evans A, et al. J Immigr Minor Heal 2012; 14(6): 1014-1022. https://doi.org/10.1007/s10903-012-9575-9.
Gillies C, et al. BMC Public Health 2020; 20(1): 11. https://doi.org/10.1186/s12889-019-8120-3.
Fink SK, Racine EF, Mueffelmann RE, et al. J Nutr Educ Behav 2014; 46(5): 418-422.
Jaworowska A, Blackham T, Davies IG, Stevenson L. Nutr Rev 2013; 71(5): 310-318.
Suglia SF, Shelton RC, Hsiao A, et al. J Urban Health 2016; 93(1): 206-212.
Levitsky DA, Pacanowski CR. Physiol Behav 2013; 119: 9-16. https://doi.org/10.1016/j.physbeh.2013.05.006.
Deshmukh-Taskar PR, Nicklas TA, O’Neil CE, et al. J Am Diet Assoc 2010; 110: 869-878. https://doi.org/10.1016/j.jada.2010.03.023.
Timlin MT, Pereira MA, Story M, Neumark-Sztainer D.Pediatrics 2008; 121(3): e638-645. https://doi.org/10.1542/peds.2007-1035.
Van Lippevelde W, et al. PLoS One 2013; 8(11): e79550. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0079550.
Lakshman R, et al. Syst Rev 2013; 2: 28. https://doi.org/10.1186/2046-4053-2-28.
Zeballos E, Todd JE. Public Health Nutr 2020; 1-10. https://doi.org/10.1017/S1368980020000683.
Hoffmann K, Bryl W, Marcinkowski JT, et al. Ann Agric Environ Med 2012; 19(1): 103-107.
Levin KA. Public Health Nutr 2014; 17(8): 1776-1785. https://doi.org/10.1017/S1368980013002127.
Sandjaja S, et al. Br J Nutr 2013; 110(3): S11-S20. https://doi.org/10.1017/S0007114513002109.
Nurwanti E, et al. Nutrients 2019; 11(11): 2813. https://doi.org/10.3390/nu11112813.
Kant AK, Graubard BI. Am J Clin Nutr 2015; 102(3):661-670. https://doi.org/10.3945/ajcn.115.110262.
Deshmukh-Taskar PR, et al. Public Health Nutr 2009; 12(12): 2493-2503.
Wang D, et al. J Nutr 2017; 147(4): 628-635. https://doi.org/10.3945/jn.116.243733

ISSN
ISSN 






