ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ РЕКОМБІНАНТНИМ ГОРМОНОМ РОСТУ У ДВОХ ПАЦІЄНТІВ ІЗ СІМЕЙНОЮ ФОРМОЮ СИНДРОМУ ШААФА-ЯНГА

Автор(и)

  • Хижняк О. О. ТОВ «Закарпатська Ендоклініка», м. Ужгород, Україна https://orcid.org/0000-0002-4541-5248
  • Щубелка Х. М. ТОВ «Закарпатська Ендоклініка», м. Ужгород, Україна; Ужгородський національний університет, м. Ужгород, Україна https://orcid.org/0000-0002-7630-3257
  • Олексик О. Т. ТОВ «Закарпатська Ендоклініка», м. Ужгород, Україна; Ужгородський національний університет, м. Ужгород, Україна https://orcid.org/0000-0002-9214-1120
  • Поп Е. ТОВ «Закарпатська Ендоклініка», м. Ужгород, Україна
  • Микитюк М. Р. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна https://orcid.org/0000-0002-6169-7628
  • Гавриш Т. С. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна https://orcid.org/0009-0000-0585-9533

DOI:

https://doi.org/10.21856/j-PEP.2026.2.10

Ключові слова:

синдром Шаафа-Янга, рекомбінантний гормон росту людини, терапія

Анотація

Синдром Шаафа-Янга (SYS) — це аутосомно-домінантне мультисистемне захворювання, яке на ранніх етапах клінічно схоже на синдром Прадера-Віллі. Ключові ознаки включають гіпотонію, контрактури суглобів, розлади аутистичного спектра, інтелектуальну недостатність та затримку росту. Доцільність та ефективність терапії рекомбінантним гормоном росту людини (рГР) при SYS залишаються предметом обговорення. Це дослідження мало на меті оцінити клінічну та лабораторну ефективність терапії рекомбінантним гормоном росту людини у брата та сестри із синдромом Шаафа-Янга.

Матеріали та методи. Обстежено двох сибсів із SYS: хлопчика віком (пацієнт С.) 11 років 10 місяців та його сестру (пацієнтка Т.) віком 18 років 2 місяці. Рівні ГР, ІФР-1, ТТГ, вільного Т4 та пролактину в сироватці крові визначали методом ІФА. Кістковий вік оцінювали за методом Грейліха-Пайла. Антропометричні параметри оцінювали відповідно до стандартів ВООЗ. Молекулярно-генетичне тестування виявило гетерозиготний нонсенс-варіант у гені MAGEL2 (c.2873G>A, p.Trp958*), успадкований від батька, що підтвердило діагноз SYS у обох пацієнтів. Обидва отримували рГР у дитячому та дорослому дозуванні, після чого було проведено оцінку ефективності.

Результати. Пацієнт С.: спостерігалися вроджені контрактури пальців, стійка гіпотонія, труднощі з годуванням у грудному віці, хронічні запори, гастроезофагеальний рефлюкс та виражена затримка психомоторного розвитку (самостійно сів у 2,5 роки, почав ходити у 3,8 роки). Базальний рівень ГР 0,84 нг/мл, ІФР-1 20 нг/мл. Терапію рГР розпочато в дозі 0,035 мг/кг/добу. Через 15 місяців зріст збільшився зі 116 до 128 см (SDS від −4,8 до −4,2), вага — з 21,1 до 26,5 кг, а швидкість росту сягнула +12 см. Рівень ІФР-1 підвищився до 126,0 нг/мл (SDS від −5,28 до −2,40), а кістковий вік прогресував із 7 до 11 років. Відзначено значне покращення м'язової сили, фізичної активності, розвитку мовлення, комунікації та навичок самообслуговування. Сестра, пацієнтка Т.: мала інтелектуальну недостатність, соціальну дезадаптацію, низький зріст, м’язову слабкість, ожиріння з гіперфагією (надмірним апетитом), атопічний дерматит та вторинну аменорею. Початковий зріст становив 134 см (SDS −4,5), кістковий вік 18 років, ІФР-1 80 нг/мл (SDS −2,8), ГР — 0,9 нг/мл при нормальних рівнях гормонів щитоподібної залози та пролактину. Вона отримувала рГР у дозі 0,3 мг/добу у поєднанні з естрадіолом та дидрогестероном. Через 15 місяців вміст жирової маси знизився з 51% до 45%, м'язова маса зросла з 28 до 31,7 кг, а маса тіла зменшилася з 68,8 до 58,0 кг. Клінічні покращення включали зниження апетиту, підвищення фізичної активності, кращу соціальну адаптацію, зменшення поведінкових порушень та нормалізацію менструального циклу.

Висновки. Пацієнти із синдромом Шаафа-Янга демонструють клінічні та лабораторні ознаки, що відповідають дефіциту гормону росту. Терапія рекомбінантним гормоном росту людини є безпечною та ефективною як для дітей, так і для дорослих пацієнтів і значно покращує параметри росту, склад тіла та психічні й когнітивні функції.

Посилання

1. Hashimoto Y, Nanba K, Konishi Y, et al. Clin Pediatr Endocrinol 2026;35(2): 186-191. http://doi.org/10.1297/cpe.2025-0105.

2. Chitayat D, Hall JG, Couch R, et al. Am J Med Genet 1990;37 (1): 65-70. http://doi.org/10.1002/ajmg.1320370116.

3. Schaaf ChP, Gonzalez-Garay ML, Xia F, et al. Nature Genet 2013;45 (11): 1405-1408 http://doi.org/10.1038/ng.2776.

4. Fountain MD, Schaaf, CP. Diseases 2016;4(1): 2, available at: http://www.mdpi.com/2079-9721/4/1/2.

5. Mari A, Sartorio MUA, Degrassi I, et al. JPGN Rep 2022;3(2): e202. http://doi.org/10.1097/PG9.0000000000000202.

6. Negishi Y, Ieda D, Hori I, et al. Orphanet J Rare Dis 2019;14(1): 277, available at:https://link.springer.com/article/10.1186/s13023-019-1249-4.

7. Marbach F, Elgizouli M, Rech M, et al. Orphanet J Rare Dis 2020;15: 294, available at: http://link.springer.com/article/10.1186/s13023-020-01557-8.

8. Xiao B, Ji X, Wei W, et al. Mol Syndromol 2020;10(5): 286-290. http://doi.org/10.1159/000501376.

9. McCarthy J, Lupo PJ, Kovar E, et al. Am J Med Genet 2018;176(12): 2564-2574. http://doi.org/10.1002/ajmg.a.40650.

10. Cheon CK. Ann Pediatr Endocrinol Metab 2016;21: 126-135. http://doi.org/10.6065/apem.2016.21.3.126.

11. Murrell A. Nat Genet 2014;46(6): 528-530. http://doi.org/10.1038/ng.2994.

12. Angius A, Uva P, Oppo M, et al. Clin Genet 2019;95(5): 607-614. http://doi.org/10.1111/cge.13532.

13. Chen X, Ma X, Zou C. Medicine (Baltimore) 2020;99(29): e20574. http://doi.org/10.1097/MD.0000000000020574.

14. Schaaf ChP, Marbach F. GeneReviews 2021. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK567492/#schaaf-yang.References

15. Buiting K, Di Donato N, Beygo J, et al. Orphanet J Rare Dis 2014;9: 40. http://doi.org/10.1186/1750-1172-9-40.

16. Richards S, Aziz N, Bale S, et al. Genet Med 2015;7: 405-424. http://doi.org/10.1038/gim.2015.30.

17. Hebach NR, Caro P, Martin-Giacalone BA, et al. Clin Genet 2021;100(3): 298-307. http://link.springer.com/article/10.1186/1750-1172-9-40.

18. Greulich W, Pyle S. Radiographic Atlas of Skeletal Development of Hand and Wrist. 2nd Ed., Stanford, 1959.

19. Juriaans AF, Kerkhof G F, Garrelfs M, et al. Horm Res Paediatr 2024;97(2): 148-156. http://doi.org/10.1159/000531629.

20. World Health Organization. Growth reference data for 5–19 years. http://www.who.int/tools/growth-reference-data-for-5to19-years.

21. Hörenz C, Vogel M, Wirkner K, et al. J Clin Endocrinol Metab 2022;107(8): e3545. http://doi.org/10.1210/clinem/dgac267.

22. Gilsanz V, Ratib O. Hand Bone Age: A Digital Atlas of Skeletal Maturity, Berlin, 2005.

##submission.downloads##

Опубліковано

2026-06-15

Як цитувати

Хижняк, О., Щубелка, Х., Олексик, О., Поп, Е., Микитюк, М., & Гавриш, Т. (2026). ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ РЕКОМБІНАНТНИМ ГОРМОНОМ РОСТУ У ДВОХ ПАЦІЄНТІВ ІЗ СІМЕЙНОЮ ФОРМОЮ СИНДРОМУ ШААФА-ЯНГА. Проблеми ендокринної патології, 83(2), 84–93. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2026.2.10

Номер

Розділ

ПРАКТИКУЮЧОМУ ЕНДОКРИНОЛОГУ

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають

<< < 1 2 3 4 

Схожі статті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > >> 

Ви також можете розпочати розширений пошук схожих статей для цієї статті.