КЛІНІКО-ГОРМОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АКРОМЕГАЛІЇ У ПАЦІЄНТІВ ЗА ДАНИМИ УКРАЇНСЬКОГО НЕЙРОЕНДОКРИНОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ

Автор(и)

  • Хижняк О. О. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна; Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна
  • Микитюк М. Р. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна; Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна
  • Гук М. А. ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України», м. Київ, Україна
  • Ніколаєв Р. С. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна
  • Гогітідзе Т. Г. Батумський міжнародний університет, м. Батумі, Грузія

DOI:

https://doi.org/10.21856/j-PEP.2019.2.17

Ключові слова:

акромегалія, аденома гіпофіза, рання діагностика

Анотація

Акромегалія (ACRO) є орфанним важким нейроендокринним захворюванням, яке обумовлено гіперпродукцією гормону росту (GH) і інсуліноподібного фактору росту-1 (IGF-1) у осіб із завершеними фізіологічним ростом і характеризується патологічним диспропорційним зростанням кісток скелета, м'яких тканин і внутрішніх органів, а також порушенням різних видів обміну речовин. Повільний клінічний перебіг дозволяє віднести ACRO до групи захворювань з відстроченим діагнозом, який вста­новлюється приблизно через 10 років після появи перших симптомів. Довгостроковий прогноз перебігу захворювання безпосередньо пов'язаний з ранньою діагностикою, застосовуваних методів лікування і оцінки їх ефективності. У зв'язку з цим важливу роль мають постійно оновлювані національні реє­стри пацієнтів з гормонально активними аденомами гіпофіза, в тому числі реєстри пацієнтів з ACRO. На жаль, не всі країни мають можливість створювати такі реєстри на державному рівні. У країнах Східної Європи подібні дослідження проводяться в спеціалізованих національних медичних центрах.

Метою даного дослідження є вивчення основних демографічних параметрів, клінічних особливостей, віку на момент постановки діагнозу, рівня біохімічного контролю та структури ускладнень у па­цієнтів України з акромегалією в окремому нейроендокрінологіческом центрі.

Матеріали та методи. Пацієнти з акромегалію, в тому числі із соматотропіномою (ST) і сомато­маммотропіномою (SMT): за даними нейроендокрінологіческого центру на базі ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевський НАМНУ» (n = 133 [в тому числі 47 de novo]: жінки — 88, чоловіки — 45) і за даними ретроспективного аналізу історій хвороби 133 пацієнтів (жінки — 91, чоловіки — 42), яким було проведено нейрохірургічне лікування на базі ДУ «Інститут нейрохі­рургії ім. А.П. Ромоданова НАМНУ». Діагностика ACRO проводилася відповідно до рекомендацій Консенсусу з діагностики та лікування акромегалії Європейського ендокринологічного товариства (2014). Досліджували рівні пролактину (PRL), GH і IGF-1 в сироватці крові. Всім пацієнтам проведено МРТ сканування головного мозку з використанням апарату Siemens 1,5Т. Статистичний аналіз прове­дено з використанням стандартної програми SPSS 19.0 (IBM Corp., Armonk, NY, US).

Результати. Встановлено, що 88,8 % (n = 238) від загальної вибірки становлять пацієнти у віці від 31 до 60 років: з них 26,5 % (n = 71) чоловіків і 55,2% (n = 148) жінок (χ2 = 15,47; P = 0,0001); пік ма­ніфестації ACRO доводиться на працездатний вік (41,3 ± 12,0) років: (39,0 ± 13,2) років для чоловіків і (42,8 ± 11,0) років для жінок. Висока частота неспецифічних загальносоматичних і неврологічних скарг (стомлюваність (45,5 %), астенія (43,9 %), головний біль (43,9 %) і підвищене потовиділення (42,3 %) є причиною пізньої діагностики захворювання. Такі специфічні морфологічні маркери ACRO, як зміни зовнішності (збільшення розмірів рук і ніг (60,2 %), обличчя (42,3 %)) більше 50 % пацієнтів вважали віковими змінами, тому вони не викликали у них особливого занепокоєння. Середня три­валість активної фази ACRO склала 139,2 місяці (Me = 93,6 місяця) і коливалася в діапазоні від 6 до 38 років. Тривалість активної фази більш ніж удвічі перевищувала тривалість донозологіческого періоду, що можна пояснити використанням неефективних методів і схем лікування захворювання (медикаментозна терапія, променева терапія). Встановлено, що тривалість донозологіческого періоду пропорційно збільшується в залежності від віку хворих: R2 = 3,4 %; P = 0,041, і також залежить від віку початку захворювання (R = 0,24; R2 = 5,96 %; P = 0,007).

Висновки. Статевий диморфізм клінічного перебігу акромегалії проявляється в молодому віці під час прояви захворювання і характеризується у чоловіків більш високою секреторною активністю GH-аденоми і більш вираженим мас-ефектом пухлини. Секреторна і проліферативна активність GH-аденоми гіпофіза залежить від віку пацієнта на момент захворювання. Для хворих молодого віку характерно швидко прогресуючий і рецидивуючий перебіг акромегалії, що обумовлено високою су­марною секреторною, проліферативною активністю GH-аденоми і високою швидкістю росту пухлини. Для літніх пацієнтів характерно «повільно прогресуючий» клінічний перебіг захворювання, що обу­мовлено перевагою секреторною активності GH-аденоми гіпофіза над проліферативної.

Посилання

Ritchie CM, Atkinson AB, Kennedy AL, et al. Ulster Med J 1990; 59(1): 55-62.

Lavrentaki A, Paluzzi A, Wass JA, et al. Pituitary 2017; 20(1): 4-9. https://doi.org/10.1007/s11102-016-0754-x.

Daly AF, Rixhon M, Adam C et al. J Clin Endocrinol Metab 2006; 91(12): 4769-4775. https://doi.org/10.1210/jc.2006-1668.

Holdaway IM, Bolland MJ, Gamble GD. Eur J Endocrinol 2008; 159(2): 89-95. https://doi.org/10.1530/EJE-08-0267.

Khizhnyak O, Barabash N, Mikityuk M, Nikolaev R, et al. Probl Endocrine Pathol 2018; 65(3): 67-74. https://doi.org/org/10.21856/j-PEP.2018.3.08.

Casanueva FF, Barkan AL, Buchfelder M, et al. Pituitary 2017; 20(5): 489-498. https://doi.org/10.1007/s11102-017-0838-2.

Mestron A, Webb SM, Astorga R, et al. Eur J Endocrinol 2004; 151(4): 439-46.

Vila G, Dobnig H, Knosp E, et al. Endocrine Abstracts 2016; 41: EP875. https://doi.org/10.1530/endoabs.41.EP875.

Caron P, Brue T, Raverot G. Endocrine 2019; 63(1): 120-129. https://doi.org/10.1007/s12020-018-1764-4.

Lese´n E, Granfeldt D, Houchard A, et al. Endocrine Abstracts 2016; 41: EP873. https://doi.org/10.1530/endoabs.41.EP873.

Petrossians P, Daly AF, Natchev E, et al. Endocrine Related Cancer 2017;24(10): ERC-17-0253. https://doi.org/10.1530/ERC-17-0253.

Giustina A, Bevan J, Bronstein M, et al. Value Health 2014; 17(7): A355. https://doi.org/10.1016/j.jval.2014.08.754.

Khizhnyak O, Mikitiyk M, Barabash N, et al. Probl Endocrine Pathol 2018; 66(4): 91-102. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2018.14.09.

Osamura RY, Kajiya H, Takei M, et al. Histochem Cell Biol 2008; 130: 495-507. https://doi.org/10.1007/s00418-008-0472-1.

Levy MJ, Matharu M, Goadsby PJ. Curr Pain Headache Rep 2008;12(1): 74-78.

Giustina A, Bronstein MD, Casanueva FF, et al. Pituitary 2010; 14(2): 125-33. https://doi.org/10.1007/s11102-010-0269-9.

Melmed S, Casanueva FF, Cavagnini F, et al. J Clin Endocrinol Metab 2002; 87: 4054-4058.

Melmed S, Bronstein MD, Chanson PA, et al. Nat Rev Endocrinol 2018; 14(9): 552-561. https://doi.org/10.1038/s41574-018-0058-5.

Bernabeu I, Aller J, Álvarez-Escolá C, et al. Endocrinol Diabetes Nutr 2018; 65(5): 297-305. https://doi.org/10.1016/j.endinu.2018.01.008.

Petrossians P, Tichomirowa MA, Stevenaert A, et al. Ann Endocrinol (Paris) 2012; 73(3): 190-201. https://doi.org/10.1016/j.ando.2012.05.001.

Mestron A, Webb SM, Astorga R, et al. Eur J Endocrinol 2004; 151(4): 439-446.

Kauppinen-Mäkelin R, Sane T, Reunanen A, Välimäki MJ. J Clin Endocrinol Metab 2005; 90(7): 4081-4086. https://doi.org/10.1210/jc.2004-1381.

Bex M, Abs R, T’Sjoen G, et al. Eur J Endocrinol 2007; 157: 399-409.

Reincke M, Petersenn S, Buchfelder M, et al. Exp Clin Endocrinol Diabetes 2006;114 (9): 498-505. https://doi.org/10.1055/s-2006-948313.

Almalki MH, Chesover AD, Johnson MD, et al. Clin Invest Med 2012; 35(1): E27-Е33.

Bolanowski M, Zatonska K, Kaluzny M, et al. Neuro Endocrinol Lett 2006; 27(6): 828-832.

Fernandez A, Karavitaki N, Wass JA. Clin Endocrinol (Oxf) 2010; 72(3): 377-382. https://doi.org/10.1111/j.1365-2265.2009.03667.x.

Bolanowski M, Ruchała M, Zgliczyński W, et al. Endokrynologia Polska 2014; 65.

Sesmilo G, Webb SM. J Endocrinol Nutr 2010; 57(2): 39-42. https://doi.org/10.1016/j.endonu.2010.01.003.

Knutzen R, Ezzat S. Neuroendocrinology 2006; 83(3-4): 139-144. https://doi.org/10.1159/000095521.

Petersenn S, Buchfelder M, Gerbert B, et al. Clin Endocrinol (Oxf) 2009; 71(3): 400-405. https://doi.org/10.1111/j.1365-2265.2009.03547.x.

Lesén E, Granfeldt D, Houchard A, et al. Eur J Endocrinol 2017; 176(2): 203-212.

Silverstein JM, Roe ED, Munir KM, et al. Endocr Pract 2018; 24(6): 517-526. https://doi.org/10.4158/EP-2017-0243.

##submission.downloads##

Опубліковано

2019-06-13

Як цитувати

Хижняк, О. О., Микитюк, М. Р., Гук, М. А., Ніколаєв, Р. С., & Гогітідзе, Т. Г. (2019). КЛІНІКО-ГОРМОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АКРОМЕГАЛІЇ У ПАЦІЄНТІВ ЗА ДАНИМИ УКРАЇНСЬКОГО НЕЙРОЕНДОКРИНОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ. Проблеми ендокринної патології, 68(2), 119–130. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2019.2.17

Номер

Розділ

ПРАКТИКУЮЧОМУ ЕНДОКРИНОЛОГУ

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають

<< < 1 2 

Схожі статті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > >> 

Ви також можете розпочати розширений пошук схожих статей для цієї статті.