ОСОБЛИВОСТІ СПАДКОВОЇ СХИЛЬНОСТІ ДО АДЕНОМ ГІПОФІЗА ЗА ДАНИМИ УКРАЇНСЬКОГО НЕЙРОЕНДОКРИНОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ

Автор(и)

  • Ніколаєв Р. С. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна
  • Штандель С. А. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна
  • Хижняк О. О. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна; Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна
  • Микитюк М. Р. Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна
  • Манська К. Г. ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків, Україна

DOI:

https://doi.org/10.21856/j-PEP.2020.3.09

Ключові слова:

акромегалія, аденома гіпофіза, спадкова обтяженість, генетичний аналіз

Анотація

Гормонально-активні пухлини (аденоми) гіпофіза сомато- (СТ) і соматомамотропіноми (СМТ), клінічними проявами яких є синдром акромегалії відносяться до класу рідкісних (органних) захворювань. Розвиток пухлини є складний багатоетапний процес, на який впливають генетичні, епігене- тичні фактори і фактори навколишнього середовища, а також стан центральної нервової системи та мікрооточення пухлини. У більшості випадків моноклональні пухлини гіпофіза, що продукують соматотропний гормон (СТГ), виникають de novo в результаті спорадичних мутацій. Між тим, на сьогодні залишаються невизначеними особливості успадкування спорадичних СТ — аденом гіпофізу. Мета дослідження було дослідити особливості спадкової схильності до доброякісних новоутво- рень гіпофізу. Матеріали і методи. Аналіз родинного накопичення захворювань та спадкової схильності до акромегалії проводилося за допомогою генетичного обстеження 30 хворих на акромегалію, се- редній вік яких складав (41,62 ± 2,71) років. Для визначення спрямованості добору вивчались дані акушерського анамнезу жінок у пострепродуктивному віці (більш ніж 45 років) у 2106 здорових меш- канок м. Харкова та 15 хворих на акромегалію. Отримання генеалогічних відомостей здійснювалось загальноприйнятими методами з використанням анкети опитування. Фенотип пробанда оцінювався за даними історії хвороби, а при визначенні фенотипу хворих родичів застосовувався анкетний метод та дані з історії хвороби пробанда. Генетичний аналіз виконувався за допомогою послідовного тес- тування моногенної менделевської та полігенної (D. Falconer’a) моделей успадкування. Проведено оцінку «популяційної частоти» або «накопиченої захворюваності». Було розраховано відносну адап- тивність (w) та коефіцієнт добору (s), при цьому w оцінювалась як добуток плодючості та виживаності, а s = 1 – w . Спрямованість добору оцінювали за різницею між коефіцієнтами добору в популяції та серед хворих (Δs = sпоп – sВЗ). Статистичну обробку результатів виконували із використанням крите- ріїв F та χ2. Результати та їх обговорення. Генетичний аналіз визначив відповідність успадкування акро- мегалії параметрам полігенної моделі D.Falconer’a. Генетична складова схильності до захворювання складає 92,20 %. Не визначено впливу ступеня метізації на розвиток акромегалії. Факторами ризику розвитку акромегалії є спадкова обтяженість на захворювання опорно-рухового апарату та різні зло- якісні новоутворення. Існує позитивна спрямованість добору акромегалії, що призводить до зростання в популяції частоти генів схильності до цього захворювання.

Посилання

Lavrentaki A, Paluzzi A, Wass JA, Karavitaki N. Pituitary 2017; 20(1): 4-9. https://doi.org/10.1007/s11102-016-0754-x.

Maione L, Chanson P. Best Pract Res Clin Endocrinol Metab 2019; 33(2): 101264. https://doi.org/10.1016/j.beem.2019.02.001.

Hyzhnjak OO, Mykytjuk MR. Endokrynologija 2010; 15(1): 107-114.

Gao M, Zhu B, Xu Z, et al. BMC Med Genet 2018; 19(1): 182. https://doi.org/10.1186/s12881-018-0698-2.

Sapochnik M, Nieto LE, Fuertes M, Arzt E. Biochem Genet 2016; 54(2): 107-119. https://doi.org/10.1007/s10528-015-9709-6.

Rostomyan L, Daly AF, Petrossians P, Nachev E, et al. Endocr Relat Cancer 2015; 22(5): 745-757. https://doi.org/10.1530/ERC-15-0320.

Khyzhnyak O, Mykytyuk M, Guk M, et al. Probl Endocrine Pathology 2019; 68(2): 119-130. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2019.2.17.

Matsumoto R, Izawa M, Fukuoka H, et al. Endocr J 2016; 63(11): 953-963. https://doi.org/10.1507/endocrj.EJ16-0075.

Iacovazzo D, Hernбndez-Ramнrez LC, Korbonits M. Expert Rev Endocrinol Metab 2017; 12(2): 143-153. https://doi.org/10.1080/17446651.2017.1306439.

Hernandez-Ramirez LC, Korbonits M. Pituitary Disorders: Diagnosis and Management; In: E. R. Laws, S. Ezzat, S. L. Asa, et al. 1st ed., John Wiley & Sons, 2013: 87-110.

Hernбndez-Ramнrez LC, Gabrovska P, Dйnes J, et al. J Clin Endocrinol Metab 2015; 100(9): E1242–E1254. https://doi.org/10.1210/jc.2015-1869.

Chahal HS, Chapple JP, Frohman LA, et al. Trends Endocrinol Metab 2010; 21: 419-427. https://doi.org/10.1016/j.tem.2010.02.007.

Merfi JeA, Chejz GA. Osnovy mediko-geneticheskogo konsul'tirovanija, Moskva, 1979: 389 p.

Val'd I. Problemy medicinskoj genetiki, Moskva, 1970: 130-153.

Benevolenskaja LI, Finogenova SA, Alekseeva LI, Jerdes Sh. Genetika 1991; 27(1): 138-146.

Fal'koner DS. Vvedenie v genetiku kolichestvennyh priznakov, Moskva, 1985: 486 p.

Kerimi NB, Sergeev AS, Mazoveckij AG, et al. Genetika 1984; 20(1): 166-176.

Bojarskij AJa. Naselenie i metody ego izuchenija, Moskva, 1975: 264 p.

Ajala F, Kajger D. Sovremennaja genetika, Moskva, 1988; 3: 335 p.

Lakin GF. Biometrija: ucheb. posobie dlja biol. spec. vuzov, Moskva, 1990: 352 p.

Korbonits M, Morris DG, Nanzer A, et al. Front Horm Res 2004; 32: 63-95. https://doi.org/10.1159/000079038.

Lopes MB. Eurosurg Focus 2010; 29(4): E2. https://doi.org/10.3171/2010.7.FOCUS10169.

Gadelha MR, Trivellin G, Hernбndez Ramнrez LC, Korbonits M. Front Horm Res 2013; 41: 111-140. https://doi.org/10.1159/000345673.

Minematsu T, Suzuki M, Sanno N, et al. Endocr Pathol 2006; 17(2): 143-153. https://doi.org/10.1385/ep:17:2:143.

Jia W, Lu R, Jia G, et al. Tumour Biol 2013; 34(3): 1559- 1567. https://doi.org/10.1007/s13277-013-0686-2.

Ben-Shlomo A, Melmed S. Endocrinol Metab Clin North Am 2008; 37(1): 101-122. https://doi.org/10.1016/j.ecl.2007.10.002.

Gullu S, Keles H, Delibasi T, et al. Eur J Endocrinol 2004; 150: 465-471. https://doi.org/10.1530/eje.0.1500465.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-08-31

Як цитувати

Ніколаєв, Р. С., Штандель, С. А., Хижняк, О. О., Микитюк, М. Р., & Манська, К. Г. (2020). ОСОБЛИВОСТІ СПАДКОВОЇ СХИЛЬНОСТІ ДО АДЕНОМ ГІПОФІЗА ЗА ДАНИМИ УКРАЇНСЬКОГО НЕЙРОЕНДОКРИНОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ. Проблеми ендокринної патології, 73(3), 71–80. https://doi.org/10.21856/j-PEP.2020.3.09

Номер

Розділ

КЛІНІЧНА ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають

1 2 3 > >> 

Схожі статті

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > >> 

Ви також можете розпочати розширений пошук схожих статей для цієї статті.