ПЕРСОНІФІКОВАНА СТРАТЕГІЯ ТЕРАПІЇ ГІПОФУНКЦІЇ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ
DOI:
https://doi.org/10.21856/j-PEP.2021.3.17Ключові слова:
гіпотиреоз: субклінічний, маніфестний, еутирокс, оновлений складАнотація
В теперішніх умовах коронавірусна інфекція часто є причиною розвитку запальних і аутоімунних захворювань щитоподібної залози. Одним з таких захворювань може бути субклінічний гіпотиреоз — початкова стадія розвитку маніфестного гіпотиреозу. До ознак гіпотиреозу слід віднести набір ваги, набряки, зниження розумової активності, підвищену сонливість, сухість шкірних покровів, брадикардію, кардіоміопатію, закрепи, м’язові судоми, парастезії. Оскільки СГ є асимптоматичним за визначенням, у 25–50 % пацієнтів спостерігаються повільні, але характерні ознаки гіпотиреозу, що проявляються порушеннями з боку багатьох органів і систем. На жаль, в більшості випадків такі клінічні прояви оцінюються ретроспективою після виявлення характерних гормональних змін. Доцільність лікування як субклінічного гіпотиреозу, так і маніфестного оцінюється індивідуально, особливо це стосується осіб похилого віку в залежності від рівня тиреотропного гормону і наявності коморбідної патології. Синтетичний левотироксин залишається препаратом вибору лікування всіх форм гіпотиреозу. Загальноприйнятою стартовою дозою левотироксину для дорослих пацієнтів, згідно рекомендацій АТА, вважають дозу із розрахунку 1,6–1,8 мкг/кг маси тіла. Еутирокс є препаратом, який має унікальну лінійку з 6 дозировок з кроком в 25 мкг левотироксину і натепер препарат має оновлений склад, що повною мірою забезпечує збалансовану роботу щитоподібної залози. Оновлений склад є повністю біоеквівалентним попередньому складу при аналогічній переносимості. Посилення вимог до складу діючої речовини, що досягнуто в оновленому складі препарату Еутирокс, має переваги для пацієнтів, оскільки коливання гормонів буде зведено до мінімуму і це допоможе уникнути розвитку несприятливих клінічних наслідків.
Посилання
Sajenko Ja. A. Diabet. Ozhyrinnja. Metabolichnyj syndrom 2020; 2: 55-65.
Leng O, Razvi S. Thyroid Res 2019; 12(2). https://doi.org/10.1186/s13044-019-0063-3.
Gottwald-Hostalek U, Uhl W, Wolna P, Kahaly GJ. Curr Med Res Opin 2017; 33(2): 169-174. https://doi.org/10.1080/03007995.2016.1246434.
Buldygina JuV, Shljahtych SL. Mizhnar Endokrynol Zhurn 2015; 6: 35-40.
Patel H, Stalcup A, Dansereau R, Sakr A. Zdorov’ja Ukrai'ny 2020; 3(51): 24-25.
Duntas LH. Adv Ther 2019; Suppl: 1-3.
Duntas LH, Jonklaas J. Ad. Ther 2019; 36(Suppl 2): 30-46.
Walker JN, Shillo P, Ibbotson V, et al. Eur J Endocrinol 2013; 168(6): 913-917.
Lividas S, Bouthou C, Androulakis I, et al. Thyroid 2018; 28: 1580-1586.
Biondi B, Cappola NR, Cooper DS. JAMA 2019; 322(2): 153-160.
Jonklaas J, Bianco AC, Bauer AJ, et al. Thyroid 2014; 24(12): 1670-1751.
Pearce SHS, Brabant G, Duntas LH, et al. ETJ 2013; 2: 215-228.

ISSN
ISSN 






